Із 1924-го року після Олімпійських та Паралімпійських ігор у світі проходять Дефлімпійські ігри – спортивні змагання найвищого рівня для людей, які не чують. Спортсмени з Чернігівщини теж брали у них участь і здобували нагороди. Дефлімпійські ігри 2017-го року для Чернігівщини були рекордними за кількістю завойованих медалей: спортсмени-плавці завоювали 7 нагород, три з яких виборов плавець Денис Бистревський, чотири - Олексій Коломієць. Їх обох тренував заслужений тренер України Дмитро Гунько. Про цих двох спортсменів піде мова далі.

  З нагоди 30-річчя Національного олімпійського комітету України Суспільне Чернігів готує для вас цикл матеріалів «Шлях до Олімпу: історії спортсменів Чернігівщини».

  Денис Бистревський загалом брав участь у трьох Дефлімпійських іграх, і у кожних піднімався на п’єдестал.

  Цікаво, що в дитинстві мало хто вірив у його спортивне майбутнє, адже хлопець мав зовсім не спортивну статуру. Вперше він відправився на спартакіаду для нечуючих «Повір у себе», яка проходила в Артеку. Згадує перекладачка з мови жестів Тетяна Марченко, яка його супроводжувала:

  «В 14 років я кажу: «Таня (мати Дениса, - ред.), я хочу, щоб Денис хоч раз побачив, що таке Артек, я щороку там буваю, а Дениско там не був. Хай хоч побуде. Він щось уміє?». Мама й сказала, що він трошки плаває. У нас були доріжки для спортивної реабілітації глухих, і він там плавав. Дивлюсь, він наче пливе. Кажу: «Давай я його заберу по плаванню». А його почала тренувати Безгін Ірина Миколаївна. Таня його віддала до цієї тренерки. Він почав плавати у 14 років. І він там пливе комплекс, щось у нього не виходить з поворотом і його знімають з дистанції, то я писала потім протест: «Так не можна! Він пливе. Подивіться, як». А він високий був і такий тучний. І він проплив і виборов там медаль. І ось нас вітають, ми йдемо, маршируємо. А він у шльопанцях «шарп-шарп». Мені кажуть: ну який він спортсмен? Ти на нього подивись. Приїжджаємо, і я кажу мамі: Таня, борись за дитину. Він пливе, тільки треба його у якесь русло».

У 15-річному віці Денис Бистревський зустрівся із своїм тренером – Дмитром Гуньком.

«Я побачив його 46-й розмір стопи, побачив його тіло і вирішив спробувати. Спробував. І потім через півроку я поставив собі за мету: зробити його через три роки чемпіоном світу. Це була моя особиста мета, про це ніхто не знав, навіть сам Денис – він тренувався і все. Це була колосальна робота виконана для цього, щоби змінити його характер, змінити його ходу, все – це вийшло у нас. І у 2007-му році він став дворазовим чемпіоном світу на Тайвані, у місті Тайбей. Були і чемпіонати Європи, і Дефлімпійські ігри».

  Тетяна Марченко згадує, що Денис часто жалівся на складнощі і неодноразово хотів покинути спорт:

«Він приходив і мамі казав: все, я більше туди не піду. Їсти те не можна, те не можна. Все меню робив сам тренер. Приходив, перевіряв каструлі, що він їсть. Тренер вивчив жестову мову. Бо інакше б нічого у нього не вийшло. І Денис плакав, не хотів, до мене приходив, казав «Все. Більше не буду». А я йому кажу «Далі що? В тебе виходить. Працюй. Ніде не буває легко». І я його весь час, і мама наставляли. Він кидав багато разів».

  У 2009-му році Денис Бистревський відправляється до Тайваню на свої перші Дефлімпійські ігри, де завойовує срібну та бронзову медалі. Через чотири роки – знову Дефлімпіада, у якій Денис виборює срібло. Але не все на шляху до цього Олімпу у Дениса було просто: емоції часто брали гору, й він неодноразово хотів покинути спорт. Згадує тренер:

«Першій раз він вирішив завершити спортивну кар’єру у 2003-му році, коли почав займатись. Другий раз – 2004-му. Отак – щороку. Він одного разу не прийшов на тренування, але я змусив і сказав виконати подвійний об’єм завдання. Тому що не захотів прийти, тому що полінувався, тому що йому було важко. І так кожен рік Денис казав, що він має закінчити. Але потім зрозумів, що таке спорт, йому сподобалось, у 2007-му, коли він став чемпіоном світу. Але потім він казав у 2013-му році після своєї другої Дефлімпіади, що все, що більше не буде. Але потім прийшов 2016-ий рік, він два роки відпочив, я перевів його на особисті тренування на низькооб’ємні високоінтенсивні тренування іншою методикою. І ми змогли в 2017-му році достойно виступити. І він показав на дистанції 200 метрів вільний стиль у – складі естафети кращий час серед українських плавців».

  Тоді на Дефлімпійських іграх у Туреччині Денис Бистревський виборов загалом три медалі. Після цих ігор 30-річний спортсмен остаточно завершує спортивну кар’єру. І це вже було обдумане разом з Дмитром Гуньком рішення. За рік після завершення кар’єри Денис Бистревським розпочинає тренерську діяльність: зараз він тренує нечуючих дітей у Києві. А зі своїм тренером Дмитром Гуньком підтримує дружні стосунки, радиться з ним вже як з колегою.

  У 2017-му році на Дефлімпіаді чотири з семи медалей завоював плавець Олексій Коломієць. І про нього мова далі.

  Олексій Коломієць народився у Чернігові. Ще з дитинства він хотів плавати. На уроках фізкультури учні займалися в басейні, і Олексію подобалось плавання.

  У 2011 році 14-річний Олексій виграє свої перші змагання і їде на спартакіаду для дітей з порушеннями слуху «Повір у себе». Медалі тоді не отримав, але був задоволений власним виступом, каже Олексій. Займався плаванням увесь рік. Наступні «Повір у себе» проходили в Євпаторії, де спортсмен здобув дві срібні медалі.

  Ще тоді Олексій не підозрював, що це були його перші кроки на шляху до Олімпу.

«У 2013-му році у Болгарії були Дефлімпійські ігри, і в газеті було це надруковано, мама моя побачила і каже: іди на плавання, в тебе виходить, може, це твій шанс. Я змусив себе і пішов, і, коли зустрів Дмитра Анатолійовича, я зрозумів, що це буде мій тренер, і я буду займатись».

  Так, Олексій Коломієць потрапив до «Інваспорту» і до свого тренера Дмитра Гунька. Техніка Олексія була поганою, проте хлопець був дуже старанним, каже Дмитро Гунько, маючи вже на той час багатий досвід у тренуванні спортсменів-плавців із порушенням слуху, він поставив собі за мету – зробити із Олексія Коломійця чемпіона.

«Мені дуже сподобалось, коли ми почали працювати, що він надто різкий, надто емоційний, і я зрозумів, що це – спортсмен, який зможе перемагати на змаганнях. Бо є такий тип спортсменів (як я їх називаю) «тренувальні», які на тренуваннях показують гарні результати, а на змаганнях не можуть показати в силу своїх психологічних особливостей. Але Олексій – це змагальний спортсмен, а не тренувальний. Хоча він і на тренуваннях відпрацьовує якнайкраще – він чемпіон. І на змаганнях від носить добре виступає».

 Вже через півтора роки тренувань Олексій Коломієць відправляється на Чемпіонат України до Миколаєва, де здобуває медалі. Розповідає Дмитро Гунько.

«2015-го року в березні ми з’їздили на чемпіонат України. Серед чуючих спортсменів (серед олімпійців) був відбірковий для олімпійців рік, у них були свої задачі, ми виконували свою задачу – поставити високий результат в брасі. Він зміг поставити високий результат і завдяки цьому він був відібраний до збірної України і з’їздив на чемпіонат світу в США. І там 2015-го року він став в індивідуальному заліку п’ятим на дистанції 100 брас, восьмим на дистанції 200 брас. Це був перший невеличкий успіх».

  Після цього почалася підготовка до Дефлімпійських ігор в Туреччині. Олексій Коломієць посилено готувався до них, але ніяк не міг усвідомити, що візьме участь у спортивних змаганнях найвищого рівня.

«Я не вірив, що це може бути. Я був в шоці. Ми тренувалися-тренувалися. Потім результат – друге місце посів у брасі. Я не вірив. І був на п’єдесталі. Срібла три взяв, бронзу одну, і в естафеті три штуки взяв: особисто одна і три з естафети», - розповідає Олексій Коломієць.

  У 2019-му році у Бразилії відбувся чемпіонат світу, де Олексій Коломієць став чемпіоном. Наприкінці 2021 року будуть проводитись відбіркові змагання до Дефлімпіади. Самі ж Дефлімпійські ігри мають відбутися у травні 2022-го року. Про підготовку до них та перспективи 23-річного спортсмена Олексія Коломійця каже розказав Дмитро Гунько:

«Загалом успіхи в Олексія досить великі серед чоловічої збірної команди спортсменів з вадами слуху. Та і загалом наша команда, чернігівська, досить потужна, сильна, різка. І завжди тренери ставлять мені одне і те ж питання: «А чим ти їх годуєш?». І я можу відкрити цей секрет нашим слухачам. Чим я годую своїх професійних спортсменів? Я їх годую емоціями, позитивними емоціями».

Джерело: 

https://suspilne.media/117146-deflimpijski-medalisti-denis-bistrevskij-ta-oleksij-kolomiec/