Місто, що втілило значні позитивні зміни за короткий час...

Інфраструктура: слушний напрямок

Постійно зустрічаєш пониження, тактильну плитку, звукові сигнали на переходах, велодоріжки. Тротуари перебувають в гарному стані. І це не якісь острівці доступності, а зроблено системно. Затишне та зелене місто. Легкості додає відчуття, коли тобі не потрібно весь час стрибати бордюрами чи шукати один облаштований маршрут, бо лише там зробили пониження. Ти гуляєш, як тобі хочеться. Зрідка доводилося пройтись дорогою, але якщо порівнювати з іншими українськими містами, відсоток таких ділянок просто мізерний.
Спершу певні явища нас здивували: велосипедисти їздять дорогою; люди ходять велодоріжками; автівки паркуються на переходах і пішохідних зонах. Аж потім місцеві активісти розповіли, що часом маршрути велодоріжок побудовані не зовсім логічно, перш за все направлені не на користувачів велоінфраструктури. Тому користування ними буває незручним. Як наслідок ареали велосипедистів, пішоходів і автомобілістів змістилися. Переважно через водіїв, але детальніше про це нижче.

Досить гостро стоїть питання підземних переходів. Звичайно, їх значно менше, ніж у столиці, але вони досі є. Чернігову варто прислухатись до європейських віянь та відмовлятись від підземних переходів (те, що місто рухається саме в цьому напрямку ми побачили під час перевірки). Підземні переходи є дуже незручними для маломобільних груп населення. Від іншої сторони вулиці, потрібної тобі, відділяють п'ять метрів і підземний перехід. Ти не спускаєшся в нього, бо там суцільні сходи. Натомість ти обходиш його, витрачаєш час і зусилля там, де мав би навіть не помітити відстані. Просто уявіть: ви хочете перейти дорогу, а вздовж неї стоїть п'ятиметровий паркан. Тобто для вас відкритий шлях через паркан, постійне лазіння потребує гарної фізичної підготовки та значних зусиль, або в обхід. Ви йдете 100 м в одну сторону, переходите дорогу, і повертаєтеся ще 100 м до потрібного місця. Ідея міської мобільності дещо втрачається, еге ж?

Транспорт: між двох вогнів

Майже 50% муніципального громадського транспорту в місті є низькопідлоговим: 34 з 65 тролейбусів, а от всі дев'ять автобусів є недоступними для маломобільних груп населення. Така статистика могла б бути дуже приємною для влади та мешканців міста, якби не була однобокою. Адже також у місті курсують 255 одиниць маршрутного транспорту, лише дев'ять із яких є низькопідлоговими. Тобто разом це виходить менше 12% транспорту є зручним для всіх груп населення.
Характеристикою більшості українських міст є автомобілецентричність. Тобто інфраструктура міста перш за все направлена на автомобілі та їхніх власників. Таким чином місто порушує ієрархію: на першому місті пішоходи, далі – велосипедисти, громадський транспорт, і лише потім автомобілі. Чернігів – це місто Шредінгера, що одночасно звільняється від автомобілецентричності та купається в її величі. Міська влада однією рукою будує класну інфраструктуру для пішоходів і велосипедистів, а іншою симпатизує автомобілістам аж так, що наступає на інтереси інших груп. Наприклад, коли проєктували одну з ділянок велодоріжок, то скористалися варіантом не найзручнішим для велоспільноти, а обрали кращий для автомобілістів. Це лише один з прикладів.
Водії зловживають таким ставленням. Вони почуваються, як королі, що б'є по культурі на дорозі та підживлює нахабність. Із чим ми неодноразово стикалися лише за кілька днів у місті: якщо ти почав маневр на наземному переході, автомобіль зобов'язаний зупинитися та пропустити тебе. Чернігівські автомобілісти по-своєму розуміють це правило. Вони перетворили його на гру: хто перший на переході – має пріоритет. Вони дивляться на тебе, чи зупинишся ти. Водночас натискають педаль газу, ніби ведуть заочну гонку із часом. До останнього спостерігають за тобою, і лише в останню мить вирішують: газувати ще сильніше чи гальмувати. Зазвичай ти зупиняєшся та пропускаєш водія, бо власне життя все ж цінніше. І часто це викликає неприродній страх. Щось подібне ми хіба відчували під час перевірки Миколаєва, де водії поводилися схожим чином.

Локації: більше простору!

Під час перевірки виявили чимало аптек з вертикальними підйомниками. Мабуть, найбільшу кількість серед перевірених міст. І три з них знаходились у радіусі 100 м від центру міста. І приголомшливий факт: усі підйомники працювали.
У місті працює кілька громадських вбиралень: всередині зручно, з поручнями та достатньою кількістю простору. Проте вхід зробили недоступним. Особисто я тестив вбиральню на Красній площі – перепади пандусу 11-13 градусів. Прикро таке бачити, адже незручний вхід нівелює доступність всередині. Так, я зміг нею скористатися, але я веду активний образ життя та займаюсь спортом. А тому не завжди є показником (а в дощову погоду вхід обмежить навіть мене). Більшість людей на візках не піднімуться на 11 градусів. Хіба такі вбиральні встановлюють не для всіх людей?
Знаходили заклади харчування зі зручним входом, але всередині дуже складно потрапити до вбиральні. Перш за все, через надто вузькі двері. Кілька закладів, куди ми змогли потрапити мали ширину дверей близько 56 см. Тобто на вузьком активному візку ти пройдеш, але на ширшому – зась.

Три крапки замість завершення

Відчувається, що в Чернігові є господар. Місто люблять та про нього дбають. Якраз цього часто бракує іншим українським містам.
Я був у місті влітку 2016. За чотири роки я бачу значні позитивні зміни. Це демонструє просту ідею: українські міста можуть ставати кращими та зручнішими. Лише потрібна воля міської влади та наполегливі активісти. Певна синергія між ними, що втілюється в спільне благо.
Звичайно, тут залишається ще багато роботи. Перш за все, з громадським транспортом і безпекою на дорозі. Якщо суб'єктивно, то Чернігів – одне з кращих міст, що ми відвідали з "Тостером". А об'єктивно згодом скажуть дані, що ми зібрали під час його перевірки. Обов'язково дочекайтеся та слідкуйте за нашою сторінкою, і скоро ви побачите першу версію рейтингу з десяти міст.